Пасадена, кінець 1930-х. Молодий хімік-самоук Джек Парсонс запускає саморобні ракети в каньйоні Арройо-Секо під Лос-Анджелесом. Ночами він занурюється у світ езотерики, а невдовзі починає листуватися з англійським окультистом Алістером Кроулі.

За кілька десятиліть розробки Парсонса допоможуть вивести людство в космос. Він стане одним із засновників Лабораторії реактивного руху (JPL), а його внесок у ракетобудування ляже в основу американської космічної програми. Його іменем назвуть кратер на зворотному боці Місяця.

Ідеї, що змінюють світ, майже завжди народжуються на периферії — серед людей, яких сучасники вважають диваками. Розбираємося, як єресь перетворюється на норму і чому першопрохідці нерідко залишаються в тіні здійснених ними революцій.

Лабораторія на околиці

Держави й корпорації зацікавлені в збереженні порядку, який їх годує. Експеримент — це ризик без обіцянки негайної вигоди. Тому радикальна новизна рідко народжується там, де зосереджені влада й капітал.

У маленької спільноти однодумців немає репутації, яку страшно втратити, і немає начальства, перед яким соромно за провал. Зате є свобода пробувати свідомо «божевільні» речі. Околиця стає лабораторією майбутнього просто тому, що може дозволити собі помилятися.

Джек Парсонс — майже карикатурний архетип такого аутсайдера. Він народився в Лос-Анджелесі 1914 року і з дитинства зачитувався фантастикою — від Жуля Верна до журналу Amazing Stories. З військової академії його виключили за вибух у туалеті. Велика депресія підкосила сімейні фінанси: Парсонс підробляв на пороховому заводі Hercules, кинув коледж через брак грошей і так і не здобув вищої освіти.

Інтерес до ракет з’явився в Парсонса ще в дитинстві. Перші експерименти він почав 1928 року разом зі шкільним другом Едом Форманом, а 1934-го до них приєднався аспірант Калтеха Френк Маліна. Під керівництвом Теодора фон Кармана трійця взялася за ракетні розробки всерйоз. Більшість учених того часу вважали розмови про космічні польоти фантастикою, а за серію небезпечних експериментів і аварій групу прозвали «загоном самогубців».

Головним винаходом Парсонса стало композитне тверде паливо: його можна було відливати в потрібну форму й випускати серійно. До цієї технології сходять твердопаливні двигуни ракети Minuteman і бічні прискорювачі шатла. Із «загону самогубців» 1943 року виросла Лабораторія реактивного руху, а роком раніше Парсонс став співзасновником компанії Aerojet — одного зі стовпів військово-космічної промисловості США.

За свідченням видавця й історика контркультури Річарда Метцгера, Вернер фон Браун якось висловив думку, що «батьком ракетобудування» правильніше було б називати Парсонса.

Двосічний меч

Удень Парсонс був інженером. Уночі — окультистом. Він очолював каліфорнійське відділення ордену Ordo Templi Orientis і сповідував телему, вчення Кроулі.

1946 року Парсонс написав есе «Свобода — двосічний меч» (Freedom Is a Two-Edged Sword), опубліковане лише в однойменній збірці 1989-го, через 37 років після його загибелі. Це маніфест на захист індивідуальної свободи проти будь-якої репресивної влади, чи то держави, корпорації чи церкви.

Свобода для Парсонса — двосічний меч: на одній грані особиста вольність, на другій відповідальність. Особливу тривогу в нього викликала ерозія приватності. У передмові 1950 року він із гіркотою писав про «присяги на лояльність», перевірки благонадійності й про те, як Сенат США перетворює приватне життя на посміховисько. Науку, що обіцяла врятувати світ, за його словами, посадили в гамівну сорочку, а її мову звели до одного слова — «безпека».

Останню надію він покладав на «творчу меншість».

«Сьогоднішні невігластво й байдужість вражають. Усе найкраще, що є в нашій цивілізації та культурі, створено небагатьма людьми, здатними мислити самостійно й діяти незалежно. Решта лише неохоче йдуть за ними.Коли свободи позбавляється більшість, на горизонті з’являється варварство. Але коли від свободи відмовляється творча меншість, настають Темні віки», — попереджав Парсонс.

Стеження, зникома приватність, ставка на жменьку незгодних. За пів століття ці ідеї стануть символом віри руху, який подарує світу біткоїн.

Шифропанки пишуть код

Шифропанки 1990-х стали майже буквальним утіленням парсонсівської «творчої меншості». 1992 року математик Ерік Г’юз, інженер Тімоті Мей і програміст Джон Гілмор заснували однойменну розсилку, а роком пізніше Г’юз опублікував «Маніфест шифропанка» з рядком «шифропанки пишуть код». Там, де Парсонс уповав на меч свободи, вони покладалися на стійке шифрування. Із цього середовища й виріс біткоїн.

У жовтні 2008 року анонімний Сатоші Накамото опублікував white paper першої криптовалюти, у січні 2009-го добув генезис-блок із вшитим заголовком The Times про нове спасіння банків. У перші роки долю проєкту вирішувала жменька анонімів на форумах, а «гроші без держави» здавалися іграшкою для гіків. Але за півтора десятиліття вона перетворилася на біржовий актив: у січні 2024 року Комісія з цінних паперів і бірж США, що десять років відхиляла такі заявки, схвалила одразу 11 спотових біткоїн-ETF.

Революція завершується тієї миті, коли її ідеї стають частиною нового порядку. Вільний інтернет обріс платформними монополіями, відкритий код вбудувався в корпоративну розробку, а біткоїн посів місце серед улюблених активів Уолл-стрит. Тим самим шляхом іде й штучний інтелект. Ще нещодавно це була нішева область досліджень на периферії академічного світу, що пережила кілька «зим». Сьогодні всередині неї розгорнулися перегони з трильйонними ставками.

Неформат

Першопрохідці рідко встигають побачити, на що перетворюються їхні ідеї.

У роки холодної війни Парсонса усунули від закритих робіт. Розсекречені документи ФБР показали, що головною причиною були його зв’язки з марксистами в Калтеху, а окультизм став зручним приводом. Кар’єра завалилася. Парсонс перебивався випадковими заробітками: працював на бензоколонці й робив піротехніку для голлівудських зйомок.

17 червня 1952 року Парсонс загинув у віці 37 років під час вибуху в домашній лабораторії. Того ж дня його мати, дізнавшись про це, прийняла смертельну дозу барбітуратів. Перші газетні повідомлення віддали належне ракетнику, але вже за кілька днів преса роздула містичну сенсацію. Заголовок LA Mirror проголошував: «Убитий учений — жрець культу чорної магії».

Галузь воліла забути свого незручного засновника. Історик космонавтики Роджер Лоніус зазначав, що команда Калтеха відома куди гірше за команду фон Брауна, хоча за внеском зіставна з нею. Фон Карман у листі Маліні поставив Парсонса першим у списку людей, найважливіших для сучасного ракетобудування та космічної програми США. А на сленгу інженерів абревіатуру JPL розшифровували як Jack Parsons Lives — «Джек Парсонс живий».

Біограф Джордж Пендл пояснював низький публічний статус Парсонса культурною стигмою навколо окультизму: його, як і багатьох наукових бунтарів, відкинули, щойно він прислужився.

До кінця XX століття пам’ять про нього збереглася головним чином у назві кратера на зворотному боці Місяця, якому 1972 року присвоїли його ім’я.

Помилка вцілілого

З історії Парсонса легко зробити надто загальний висновок: раз майбутнє народжується на околиці, отже, має рацію будь-яка гнана ідея. Але на кожну ідею, що змінює світ, припадають сотні й тисячі невдалих. Алхіміки так і не навчилися перетворювати свинець на золото, винахідники вічного двигуна не змогли обманути закони фізики, а френологія залишилася історичним курйозом.

Приблизно те саме відбувалося й у криптоіндустрії. Десятки проєктів обіцяли перевернути ринок, збирали величезні гроші й зникали за кілька років. Одним із найвідоміших прикладів був EOS: 2018 року проєкт залучив понад $4 млрд, але так і не став тим самим «убивцею Ethereum», яким його називали прихильники. Скільки їх зникло безслідно, ForkLog показав в окремому розборі.

Успіх ідеї визначається тим, чи працює технологія, чи вирішує вона реальну проблему й чи готовий хтось платити за її впровадження. Становище на периферії дає свободу експериментувати, але саме собою нічого не гарантує.

Якщо цикл універсальний, його варто приміряти до сьогодення. Сьогодні на роль периферійної ідеї претендують одразу кілька околиць: нейроінтерфейси, децентралізована наука (DeSci), мережеві держави. Найпоказовіший кандидат — рух за відкритий ШІ з його героями й спільним ворогом в особі закритих корпоративних лабораторій. За соціальною механікою це майже буквально криптоспільнота десятирічної давнини.

Історія не дає готових прогнозів, але дозволяє розпізнавати повторювані сюжети. Те, що сьогодні має вигляд безглуздої секти гіків, завтра може стати індустрією з державними стратегіями й трильйонними бюджетами.

Джерело: ForkLog